Памяти “Третьего”…

Лис 4 • Герої не вмирають, Новини • 47 Просмотров • Коментарі Вимкнено до Памяти “Третьего”…

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)
Loading...

Погиб майор Сергей Сиротенко, которого в батальоне НГУ “Донбасс” знали по позывному “Третий”.

Подрыв на мине под Марьинкой. В родных Черкассах у него остались жена и двое детей.
Не знал его лично, к сожалению, но наслышан – ВЕСЬМА.
Летом 2015 года в Широкино командир роты “Донбасса” капитан Сиротенко не отсиживался в блиндаже – он работал, и весьма активно, результаты его командирской работы были мною зафиксированы в материале газеты МВД Украины “Іменем Закону”, в номере “предпоследнем” №№ 31-32 (5989-5990), (в который уже раз высказываю сожаление по поводу того, что руководство МВД позволило УНИЧТОЖИТЬ это издание, которое “де-факто” перестало издаваться с конца августа 2015-го…). А впрочем, “наши рукописи” не сгорели, и остаются ДОКУМЕНТОМ (в отличие от постов в ФБ)…
Публикую это в первую очередь “для детей” (они должны знать, кем был их отец)… А еще там интересные факты изложены – про “мышебратьев” и их боеприпасы…

ІЗ РАЙОНУ АТО

Трофеї з Широкиного: післямова до героїчної оборони

28 липня підрозділи Національної гвардії України завершили майже піврічну епопею штурму й героїчної оборони села Широкиного, що на Донеччині. Передавши позиції підрозділам морської піхоти ВМС Збройних сил України, гвардійці батальйону спеціального призначення «Донбас» повернулися до пункту постійної дислокації – міста Маріуполя.

Нагадаємо, що в лютому поточного року українські війська провели успішний наступ у Приазов’ї, визволивши кілька населених пунктів, з кінця серпня 2014-го окупованих бойовиками «ДНР» за підтримки підрозділів регулярних російських військ. Удар, на вістрі якого просувалися бійці загону спеціального призначення НГУ «Азов», допоміг відтягнути частину ворожих сил з-під Дебальцевого, де саме тривали запеклі бої, та відсунути лінію фронту від Маріуполя на відстань до 20 кілометрів, убезпечивши місто та прилеглі населені пункти від артилерійських обстрілів (найтрагічнішим із яких було варварське бомбардування 24 січня реактивними системами залпового вогню «Град» та «Ураган» маріупольського мікрорайону «Східний», якому було завдано значних руйнувань; тоді загинули 29 місцевих жителів і військовослужбовець Нацгвардії).

Найзапеклішими під час наступу були саме бої за Широкине, де «ополченці» підготували потужні оборонні позиції. Здолавши сильний опір ворога, «азовці» взяли під контроль більшість села й командні висоти й разом із перекинутими з-під Дебальцевого бійцями батальйону «Донбас» витримали безліч атак, обстрілів і збройних провокацій, які бойовики «ДНР» регулярно влаштовували вже під час припинення вогню, оголошеного відповідно до Мінських угод. Протягом шестимісячного протистояння загинули 15 бійців «Азову» й вісім – «Донбасу»…

Суспільний резонанс навколо передачі армійцям оборони напівзруйнованого села та обговорення теми планів демілітаризації Широкиного дещо затьмарили бойові успіхи, яких у «крайні» дні перебування на цих позиціях здобули гвардійці «Донбасу».

 

17 липня в результаті операції, ініційованої й організованої командиром роти «Донбасу», офіцером із позивним «Третій», у частині села, яка належить до нейтральної смуги, гвардійці захопили бойову машину піхоти БМП-2, підбиту «азовцями» ще в лютневих боях. Під час сміливої вилазки на «нейтралку» група «донбасівців» обслідувала БМП і з’ясувала, що пошкодження в неї невеликі (розірвана гусениця, кілька незначних пробоїн та розбитих оптичних приборів), сепаратисти покинули машину із справними двигуном та озброєнням, з пальним у баках і майжеповним боєкомплектом. Причепивши БМП до вантажівки, її відбуксирували в розташування батальйону, а потім «Третій» за кермом мікроавтобуса витягнув розірвану гусеничну стрічку.

Захоплена бійцями «Донбасу» БМП-2 (попереду – “Третій”)…

«Ополченці» помітили дії гвардійців і відкрили вогонь зі стрілецької зброї, лише коли операція наближалася до завершення, проте група сміливців відступила без жодних втрат. Нині трофейна бронемашина перебуває на ремонті, після завершення якого вона продовжить службу вже в лавах батальйону «Донбас».

Інша вилазка, яку «донбасівці» провели в той самий «крайній» день свого перебування в Широкиному, дала не менш цікавий результат: у нейтральній смузі було виявлено та захоплено схованку зі значною кількістю боєприпасів, які бойовики «ДНР» не встигли евакуювати або ж свідомо залишили на «нейтралці», сподіваючись згодом ними скористатися.

Серед вилученого гвардійцями «скарбу» – реактивні протитанкові гранатомети та боєприпаси до них, тисячі патронів до стрілецької зброї й великокаліберного кулемета, протипіхотні міни, димові шашки. Уважний аналіз трофеїв проведуть експерти, проте навіть поверховий огляд дає підстави говорити про сліди російської військової присутності на території України. Наприклад, три взятих навмання з одного мішка 5,45-мм патрони до автомата АК-74 виявилися 1990-го, 1993-го та 1995 років виготовлення (варто пояснити, що в перші роки незалежності України такі боєприпаси в ній не вироблялися).

А на знайденому в тій же схованці комплекті камуфльованого обмундирування стоїть клеймо, на якому зазначено 2006 рік виготовлення та назву виробника: «ООО «Военспец одежда». г. Москва»…

Утім, якщо військову форму, за словами кремлівського лідера, можна придбати в будь-якому «Військторзі», то боєприпаси до гранатомета РПГ-7 там навряд чи продаються, а саме вони є найцікавішою частиною смертоносної «колекції». Реактивні протитанкові кумулятивні гранати ПГ-7В, ПГ-7С, ПГ-7Л «Луч» (вони відрізняються конусоподібними верхівками) розроблялись і вироблялися ще в часи існування СРСР, тож із них можна звернути увагу хіба що на екземпляр, до якого хтось із сепаратистів примотав скотчем болти та шурупи – для посилення осколкової дії (аналогічний прийом під час Революції Гідності використовували проти активістів Євромайдану так звані тітушки, які обліплювали вибухові пакети та світлошумові гранати ім провізованими вражальними елементами; до слова, українським воїнам фахівці не радять так імпровізувати з боєпри пасами до РПГ-7, адже подібні «наліпки» суттєво змінюють балістику гранат).

Придивімось уважніше до «товстеньких» реактивних гранат із пласкою верхівкою. Із цілком відкритих, переважно російських джерел, можна дізнатися, що це так звані термобаричні боєприпаси ТБГ-7В «Танін», розроблені з огляду на досвід війни в Афганістані і прийняті на озброєння Радянської армії 1988 р.

Термобаричні реактивні гранати ТБГ-7В «Танін», зібрані 2008 р. у Нижньому Тагілі.

Вони призначені для знищення живої сили у фортифікаційних спорудах та будівлях: 1,8-кілограмовий заряд бойової частини цієї гранати здатний «об’ємним вибухом» винищувати все живе в радіусі 10 метрів, або у приміщенні об’ємом до 300 кубічних метрів (за ефективністю фугасної дії ТБГ-7В приблизно дорівнює артилерійським снарядам або мінам калібру понад 120 мм).

Звісно ж, прибічники «русского мира» скажуть, що ці потужні боєприпаси залишилися в Україні з часів СРСР й «ополченці» захопили (або, як серед них нині модно казати, «віджали») на українських військових складах?

Що ж, уважніше придивімося до маркування – звернімо увагу на цифри у третьому рядку. «56» – це номер розташованого в російському місті Нижній Тагіл колишнього оборонного заводу № 56, на якому збиралися ці гранати. Нині це підприємство іменується хімічним заводом «Планта», проте, як із гордістю повідомляється на його вебсайті, воно залишається найбільшим у Росії виробником боєприпасів.

«08» означає, що гранати було зібрано 2008 року, отже, потрапити в Україну, до рук бойовиків-сепаратистів вони могли лише з російських арсеналів…

Осколкові гранати ОГ-7В «Осколок», розроблені і виготовлені в Росії.

Ще важче буде пояснити походження схожих на великі олівці 40-мм осколкових гранат ОГ-7В «Осколок». Експериментальні розробки боєприпасів цього типу велися в СРСР ще 1976 р., проте в ті часи пріоритет був відданий протитанковим кумулятивним гранатам. Лише за двадцять років армія Росії, ґрунтуючись на досвіді «локальних конфліктів» (зокрема двох воєнних кампаній у Чечні), замовила в конструкторів гранату для РПГ-7, призначену для знищення живої сили (зокрема «оснащеної індивідуальними засобами захисту», як наголошується в російських джерелах) та неброньованої техніки. 1999-го «Осколок» було прийнято на озброєння – цей боєприпас не має реактивного двигуна, постріл на дистанцію до 300 метрів здійснюється за допомогою штатного метального заряду ПГ-7ПМ. Граната ОГ-7В не раз демонструвалася на виставках досягнень російської «оборонки», зокрема й за кордоном, водночас в Україні подібні боєприпаси ніколи не вироблялись і не закуповувалися. На зроблених українськими нацгвардійцями фото добре видно маркування на двох вилучених «олівцях»: їх зібрано 2005 року на тому ж нижньотагільському хімзаводі «Планта».

Підготував Сергій КОВАЛЕНКО, «ІЗ».

 

Похожие Записи

Комментарии закрыты.

« »